Пам'яті Івана Драча

231
3 минуты
Пам'яті Івана Драча


Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Ці рядки із знайомого з дитинства бгатьом поколінням вірша “Соняшник”, певно можна вважати заповітом поета, який вирахував точно і влучно — як стають поетами. “Соняшники” були у оточенні Івана Драча все життя. Він проходив виробничу практику на знімальному майданчику “Тінів забутих предків” у Сергія Параджанова і цілої кмопанії молодих кінематографічних геніїв: музику для стрічки написав Мирослав Скорик, оператором-постановником був Юрій Іллєнко, художником Георгій Якутович, а головних героїв грали Лариса Кадочникова та Іван Миколайчук. Сьогодні більшість цієї зіркової плеяди у тих далях, куди відлетіла душа поета.

Його “Баладу про соняшник” сьогодні називають модним словом “лайфхак”. Він був незвично авангардним навіть для 60-х. Тоді у суперечках між фізиками та ліриками народжувались унікальні фільми, вистави, поеми і полотна.

Читаймо його «Баладу ДНК - дезоксирибонуклеїнової кислоти», за публікацію якої редактор одного з науково-популярних журналів у ті часи одержав сувору догану. У ній такий розгін думки про людську спадкоємність, такий образний пересвіт і стильове та алітераційне переплетіння, що вона не могла мати іншого закінчення:

Жухне жах на ножах
На тривожних рубежах,
А над жахом виника
Ця балада ДІІК,
Ламле стан тугим вужем.
Пересвистує ножем
Над солоним, мегатонним,
Безкордонним рубежем.

Іван Драч “Балада ДНК — дезоксирибонуклеїнової вислоти”

Діти повоєнного часу, до яких належало покоління Івана Драча, принесли багато світла і зламали “скрепи” соцреалізму. Як вони ставали поетами?

В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.

Іван Драч “Балада про соняшник”

Так, уродженець Київщини, з села Теліженці, написав про дитинство поетів.

Зовні у нього, як і у бульшості юнаків того часу, все відбувалось просто. Вчився у Тетіївській середній школі, вчителював. Відбувши службу в армії, закінчив філологічний факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка. Закінчив також Вищі сценарні курси в Москві, працював у сценарній майстерні Київської студії художніх фільмів імені Олександра Довженка.

Але гени соняшників працюють за своїми законами. І при буденному житті дають нам світло. У Івана Драча це світло проливалось не лише поетичними збірками, а й сценаріями.
За кіносценаріями Івана Драча були зняті художні фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе», «Пропала грамота», «Зона». Знаний поет і як перекладач із світової літератури.

У сімдесяті і вісімдесяті роки одна за одною виходять друком нові книги Івана Драча: «До джерел», «Корінь і крона», «Київське небо», «Дума про вчителя» (драматична поема), «Сонячний фенікс», «Сонце і слово», «Американський зошит», «Шабля і хустина», «Київський оберіг», «Тсліженці»... - аж до вибраних творів у двох томах.Іван Драч - лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, літературної премії Латвії імені Ояра Вацієтіса та міжнародної премії Фундації Антоновичів (США)

Філософ, поет і громадський діяч, Іван Драч, сьогодні зустрів свій останній ранок.

Таємнице буття - моя болісна рано.
Прадавній мій зболений кореню, де ти?
Сонця вибухають ранісінько-рано
Й народжують бджіл, і людей, і планети.
Отам, у найвищих глибинах,
Отам, у найглибших висотах,
Таємниця, наша вічна жар-птиця,
Наше серце бездонням висотує...

Іван Драч “Таємниця буття”

Аліна Ворушило

Читайте также